Півцарства за коня, або Добрий скакун вартує нині понад тисячу "зелених"

"Без коней у селі ніяк не обійтись, — каже власник тяглової сили Іван Шишканинець із гірської Абранки, що на Воловеччині. - Місцевість у нас така, що якби й була якась техніка, то обробляти суцільні береги нею було б неможливо. Інша справа - гривасті. Вони нам, горянам у великій помочі. 1 дрова з лісу привезти, і сіно та картоплю з городів доставити. А про оранку та боронування земельних наділів уже нічого й не кажу. Ну що, скажіть, вдіяли б селяни, якби, не коні. Вони не потребують ні бензину, ні мастил, ні запасних частин. Мені байдуже, яка ціна "чорного золота" зараз на світових біржах. Доглядати за ними не складно. Правда вихіднихумене ніколи немає, бо навітьурелігійні свята та неділі мушу їх годувати, поїти, чистити конюшню і самих жеребчиків, Влітку, коли роботи обмаль, жену їх на пасовище, а сам заготовляю на зиму сіно, котрого треба чимало. За всі роки догляду за тваринами вони до мене так звикли, що розуміють усі мої команди. Утримувати коней нині хоч і клопітно, але вигідно".

Нещодавно мені довелося побувати у сусідньому з Воловецьким Турківському районі Львівщини. Місцевість там не з такими великими крутосхилами, що могла б вільно обробляти землю і техніка. Однак там багато селян мають на обійсті коней. Косити вручну зараз уже майже ніхто не хоче, тому господарі купують собі кінні косарки та гребілки. "Ви не уявляєте собі, як це зручно, — пояснює житель села Матків Володимир Закревський. - Свої сім гектарів скошую за один день, а ще за два - згрібаю уже повністю сухе сіно. Придба-. ний два роки тому реманент уже себе повністю окупив. У нашому краї роботи ніякої немає, виживаємо винятково з господарки. Отож, якби не худоба, то й життя в нас не було б. Не обійшлися б ми і без коней, котрі нам у всякій роботі підсобляють".

Не уявляють собі життя без коней і роми. Вони з діда-прадіда звикли до цих свійських тварин. У мукачівському ромському поселенні нині понад десяток власників утримують гривастих. "Це мої годувальники, — хвалиться старий Берті-бачі, попліскуючи по шиї сірого Шонія. - Я їм щодня овес даю, бо вони багато трудяться. У місті також робота для коней завжди знайдеться. Хто робить ремонт, той наймає мене вивезти будівельне сміття, привезти піску чи каміння... Навесні їжджу по ближніх селах орати городи. Інколи в тих же населених пунктах збираю металобрухт".

Щонеділі на мукачівській торговиці в кутку, де продають коней, панує велелюддя. Тут можна придбати все — від підкови і спеціальних кінських гвіздків до збруї і навіть воза. Роми добре знаються на кінських справах:
привезли прямо на базар величезний камінь, котрий важить десь півтонни. Його обв'язують ланцюгом і запрягають коня, який продається. Якщо кінь потягне цю брилу, значить він міцний і для будь-якої роботи годиться. Цією процедурою й визначається вартість тяглової сили. Гривастий, котрий не впорається з цим завданням, й коштує відповідно дешевше.

Старі їздові прискіпливо приглядаються до тварин. "Якщо задні кінцівки довші за передні, то такий кінь добре тягтиме. Для роботи - саме те, що треба, — зауважує "котіш" із сорокарічним стажем пан Микола із Нижнього Коропця. Коли ж передні ноги довші за задні, то це добрий скакун. Такого коня можна сміливо запрягати і пускати в далеку подорож". Цієї неділі купити доброго помічника в господарстві на мукачівську торговицю приїхав ґазда з Іршавщини. Він попросив пана Миколу вибрати доброго коника. Цілу годину ходив старий по торговиці, приглядався, обмацував ноги, заглядав у пащу тварини. Врешті зупинив свій погляд на гнідому із зіркою на чолі. "Цей має чорні зуби, значить він молодий,— резюмує пенсіонер.

— Його вік десь шість-сім років. Бери цього і не пожалкуєш, ще не один раз дякуватимеш мені, якщо не вмру". Продавець просить за коника десять тисяч гривень. Торгуються довго. Врешті сходяться на дев'яти тисячах. Б'ють по руках, а далі йдуть "обмивати" оборудку...

Теги: Мукачево, Іршава, Воловець, Абранка, коні, скакун, ціна, роми, селяни

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати